«… Cам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!»

(1 Послання до Солунян 5:23)

Павло молиться про те, щоб християни були освячені цілком досконало і він визначає три складові людської особистості: дух, душу і тіло.

Різниця між цими трьома елементами нашої особистості не зовсім зрозуміла більшості християн. Але Біблія може стати для нас унікальним дзеркалом, в якому ми побачимо їхню природу взаємозв’язок і призначення. Неправильне використання цього дзеркала може стати причиною великого внутрішнього розладу і дисгармонії.

Напочатку, створюючи людину, Бог сказав: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Буття 1:26) Образ відобразився у зовнішньому вигляді людини. Як жодне інше творіння, людина відображає зовнішній вигляд Бога. Тому, наш Син Божий прийшов на землю, він прийняв образ людини, (а не вола чи жука, або якоїсь небесної істоти, як наприклад серафим). Подоба стосується внутрішньої суті людини. Писання відкриває нам, що Бог троїстий. Це Бог Батько, Бог Син і Бог Дух Святий. Так же воно відкриває нам і троїстість людини, яка складається із духу, душі і тіла.

Згадки, які ми знаходимо в Біблії про створення людини, відкривають нам, як була створена її троїста суть. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,  і стала людина живою душою» (Буття 2:7) Таким чином, дихання, яке Бог вдихнув у людину, стало людським духом. Глина стала матеріалом для створення тіла. І раптом людина стала живою душею. Душа, яка утворилася, це «его», індивідуальна особистість. Звичайно її поділяють на три складові: волю, розум та емоції. Вона відповідальна за прийняття рішень і проявляє себе в трьох фразах: «Я хочу», «Я думаю», «Я відчуваю». Поведінка кожної людини, яка не доторкнулася в своєму житті до надприродньої божої благодаті, контролюється цими трьома мотивами. Людина була створеною для особистих взаємовідносин з Богом, але її гріховний непослух учинив руйнівну дію на всі три складові її особистості.

Наслідки гріха.

Ставши відтятим від зв’язку з Богом, людський дух помер. Таким чином справдилося Боже попередження: «… з дерева знання добра і зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:17) Тіло Адама померло через більш ніж 900 років. Через послідовне прийняття вольових рішень в прямому непослуху Богові людська душа перетворилася в бунтівника. Відтоді кожний нащадок Адама стає спадкоємцем бунтівної природи. В посланні до Єфесян 2:1-3 павло описує наслідки бунту, які правдиві стосовно кожного з нас: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колисьу пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші…» Внаслідок гріха ми всі стали мертвими за своєю сутністю. Наше тіло тепер стало підлягати тлінню, тобто хворобам, розладанню і смерті. Проте надмірна любов Божа така, що Він жадає відновити Свої взаємовідносини з людиною. «Жадає аж до заздрости Дух, що в нас пробуває» (Якова 4:5) Таким чином, через жертву Ісуса на Хресті Бог відкрив шлях для відновлення втрачених взаємовідносин.

Наслідки спасіння.

В Єф. 2:4,5 Павло продовжує описувати той вплив, який чинить спасіння на наш дух «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом…» Наш дух, возз’єднавшись із  Богом, знову ожив. І в той же час наші душі, через покаяння і віру, звільняються від бунту, примирюються з Богом.

«Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його. І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього одержали ми тепер примирення.» (Рим. 5:10-11) Коли ми усвідомлюємо, що знаходимося в бунті проти Бога, ми розуміємо, що істинне спасіння не настане без покаяння. Покаятися — це значить відкласти в бік свій бунт і підпорядкувати себе праведному Божому  правлінню.

Спасіння поширюється також і на наше тіло. Звільнившись від рабства гріха, наше тіло стає храмом і місцем проживання Святого Духа, а наші члени стають знаряддями праведності (Рим. 6:13) І нарешті, при приході Христа, наші тіла будуть перетворені в нетлінні тіла, такі ж, як і в Самого Христа!

Умови учнівства.

Ісус наказав Своїм апостолам іти і робити учнів у всіх народах. Він не сказав їм робити членів Церкви. Учнівство потребує радикального відгуку від кожної сфери нашої особистості: тіла, душі і духу.

В Римл. 12:1 міститься вимога стосовно нашого тіла: «… повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові…» Бог вимагає від нас, щоб ми повністю поклали наші тіла на жертівник, так, як в часи Старого Заповіту ізраїтяни повністю клали на жертівник тварин, яких приносили в жертву. Але при цьому є і одна суттєва відмінність. Ізраїльтяни вбивали принесених в жертву Богові тварин, ми ж повинні надати наші тіла в жертву живу.

Але тепер, від цього моменту, наші тіла більше не належать нам. Вони є Божою властністю, його храмом. Ми лише домоправителі, забов’язані дати звіт про те, як ми піклувалися про Його храм. на превеликий жаль, багато християн продовжують поводитися зі своїми тілами так, начебто вони все ще є їхньою власністю і вільні робити те, що їм подобається.

Вимога Ісуса стосовно наших душ записана в Матв. 16:24-25: «Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе (дослівно «свою душу»), і хай візьме свого хреста та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.»

Нашим хрестом є те місце, де ми вирішуємо померти. Бог не обманює нас. Тільки ми самі рішенням нашої волі можемо взяти свій хрест. Це те місце, де ми повинні зректися своєї душі. Практично це означає сказати «ні» трьом вимогам нашої душі: «я хочу», «я думаю», «я відчуваю». Відтепер ми більше не знаходимося під контролем цих трьох мотивів. Тепер їхнє місце зайняте Божим Словом і Божою Волею. Підпорядковуючись Божому Слову і Божій Волі, ми отримуємо нове життя, яке дав нам Ісус. Лише пройшовши через смерть, наші душі можуть набути це нове життя.

Підкоряючись тим вимогам, які Бог має стосовно наших душ і тіл, ми звільняємо наш дух для нових стосунків з Богом, навіть прекрасніших за ті, що були втрачені через гріхопадіння. В 1Кор         6:15-17 Павло застерігає нас від аморальних статевих зв’язків з розпустницями, бо  це означає стати одним тілом з нею. Потім він продовжує: «А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.»

Для мене це цілком зрозуміле. Викуплений дух тепер може насолоджуватися настільки близькими і інтимними стосунками з Богом, як це істинно стосовно тіла, що злучується з блудодійницею. Слід відмітити, що лише дух, а не тіло чи душа, може переживати прямий інтимний зв’язок з Богом.

Саме через поклоніння наш дух вступає в такий зв’язок з Богом. В Івана 4:23-24 Ісус каже:         «… богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та правді… Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Він дуже чітко дав нам зрозуміти, що істинне поклоніння мусить виходити із духу.

В сучасній Церкві мало розуміння, в основному через недостатнє розуміння відмінності душі і духу. Поклоніння — це не вистава, а Церква — не театр. Також поклоніння, це не те ж, що і хвала. Ми прословляємо Бога в наших душах, і це вірно. Через хвалу ми маємо доступ в Божу присутність. Але, знаходячись в Божій присутності, ми можемо насолоджуватися духовним єднанням з Ним лише через поклоніння.

Мета спасіння — зробити нас здатними поклонятися Богов спочатку на Землі, а потім на небі. Це найвища і найсвятіша форма життєдіяльності, на яку здатну людина. Але  це стає можливим лише тоді, коли наша душа і тіло підпорядковані духу і знаходяться в гармонії з ним. Таке поклоніння буває часто надто глибоким, щоб висловити його. Воно стає палким безмовним єднанням з Богом.

З любов’ю в служінні, Дерек та Рут Принс