«І  вблагаю Отця Я, — і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, — Духа правди, що Його світ прийняти не може, і не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває і в вас буде Він» Івана 14:16-17.

Коли Ісус обіцяв учням, що Він попросить Отця прислати їм Божественного помічника, Він дав цьому помічнику особливе ім’я — Дух Правди. І в той же час Він попередив їх, що світ не може прийняти цього Помічника. На це є дві причини, які записані в Писанні. По-перше, відтоді, як людина відвернулась від Бога, вона не бажає прийняти правду, яка звинувачує її неправедні дії, і тому «правду гамують неправдою» Рим.1:18. По-друге, людина попала під владу бога цього віку, сатани, що зводить світ (див. Об.12:9). Тому, одним із основних засобів, які використовує сатана для того, щоб контролювати світ — це зведення. Якщо у нього забрати здатність зводити, у нього не залишиться нічого, що б він міг запропонувати нам, крім місця в озері огняному!

На протязі багатьох столітть людська філософія намагається знайти задовільне визначення тому, що таке, є правда. З іншого боку, Біблія дає нам відповідь на це питання, що складається із трьох пунктів. По-перше, Ісус сказав: «Я є правда» Івана 14:6. По-друге, молячись Богу Отцю, Він сказав: «Твоє Слово — то правда» Івана 17:17.  По-третє, Іван говорить нам: «Дух (Святий) — то правда» 1 Івана 5:6. Таким чиноми, в духовному світі є три координати правди: Ісус, Писання і Святий Дух. Коли ці три координати співпадають, ми знаємо, що досягли до абсолютної правди. Проте, для нас важливо звіряти всі три координати перед тим, як ми зробимо якийсь висновок. Є три питання, які ми повинні задати собі, коли ми намагаємось дати оцінку якомусь духовному прояву: Чи не викривляє це особистості Ісуса? Чи гармоніює це з Писанням? Чи свідчить про це Святий Дух? Церква могла б уникнути багатьох помилок, якби вона завжди звіряла ци три координати правди. Недостатньо тільки того, щоб учитель малював переконливу картину Ісуса, як морального стандарта для поведінки. Недостатньо тільки того, щоб пастор наставляв зібрання цитатами із Писання. Недостатньо тільки того, щоб євангелист вражав аудіторію надприродними проявами. Перед тим, як ми зможемо прийнять щось, що підноситься нам як правда, всі три координати повинні співпасти: Ісус, Писання і Святий Дух. У всьму цьому є одна відмінна функція Святого Духа — свідчення. «…Дух свідчить» 1 Івана 5:6. Святий Дух свідчить про Ісуса, вічного Сина Божого, що пролив Свою Кров на хресті, як про достатню жертву за наші гріхи. Як, наприклад в словах, написаних Чарльзом Веслі: «Дух відзивається на Кров і каже мені, що я народжений знову». Святий Дух також свідчить про авторитет  та істинність Писання. Павло писав Солунянам: «…наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упевненням» 1 Сол.1:5.

Ананія і Сапфіра

У Духа Святого — Духа Правди не може бути жодного компромісу з сатаною, «неправдолюбцем і батьком неправди» Івана 8:44. Це було драматично проілюстровано в ранній Церкві, коли Ананія та  Сапфіра сказали неправду про гроші, які вони пожертвували Церкві. Вони свідчили, що пожертвували повну ціну проданого маєтку, тоді як насправді притримали якусь частку грошей для себе. Але вони не змогли обманути Святого Духа, Котрим був наповнений Петро. Тому Петро сказав Ананії, що він сказав неправду не лише перед людьми, а й перед Духом Святим, Духом Правди (див. Дії 5:3-5). Через три години Сапфіра повторила цю ж неправду, і так само, як і її чоловік заплатила за це своїм власним життям. Лицемірство, религійний обман, — це найточніше визначення гріха, в якому були винні Ананія та Сапфіра. Вони хотіли видаватися щедрими і посвяченими Господу, чого насправді не було в їхніх серцях. Найжорсткіші слова осуду були сказан Ісусом на адресу религійних лідерів тих днів, які погрязли в лицемірстві. В Матв. 23:23, Ісус сім разів повторив: «Горе вам… лицеміри!»

Що таке лицемірство?

Слово «лицемір», «лицемірство» походить від грецького слова «hipokrites» -и «актер», в чому якраз і полягає суть лицемірства — зображати щось религійне. Лицемірство, певно, найпоширенніший гріх серед віруючого народу. А деякі форми поклоніння, прийняті сьогодні в Церкві, майже змушують нас лицемірити. Наприклад, коли люди заходять в якесь приміщення, яке в їхній уяві асоціюється з религією, вони починають поводити себе по-іншому. Вся природність, відкритість, розкріпаченсть кудись при цьому зникають, і саладається таке враження, що їх охоплює якась невидима «судома». Вони відчувають на собі тиск іззовні, який змушує їх одягати религійні маски. Ці маски можуть бути різними у різних напрямках религй, і лише дуже мало людей дозволяють бути собі самими собою. Коли проповідник в церкві засуджу якийсь гріх, такі люди відповідають на це черговим «амінь!» Але, виходячи з церкви, вони чинять той-же самий гріх без будь-якого докору совісті. Вони моляться якимсь особливим тоном голосу, використовуючи при цьому особливі слова. У них не вистачає кмітливості, щоб подумати, як би почував себе земний батько, якби його дитина стала розмовляти з ним такою штучною мовою, або стала неприродно поводити себе для того, щоб стравити враження на батька. У Бога Біблії немає часу для лицемірів. Це чітко видно на прикладі исторії Йова. Троє друзів Йова виливали потоки религійної нісенитниці. Вони казали, що «Бог завжди благословляє праведників, вони не бачуть у своєму житті несправедливості і страждань». І навпаки, що «Бог завжди судить нечестивого, він не побачить добра». Але вся історія людства свідчить, що це все не так. Це тільки религійні балачки! Йов, навпаки був повністю щирим. Він говорив так: «Бог несправедливий до мене. Я не заслужив всього того, що трапилося зі мною. Але якщо навіть Він буде вбивати мене, я буду сподіватися на Нього». В 47-му розділі Йова. 7-му вірші, Господь дає Свою оцінку всьому, що говорив Йов та його друзі: «…сказав Господь теманянину Элифазові: запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов». Давайте запитаємо себе: «Чим такий вид религійності відрізняється від гріха Ананії та Сапфіри, який коштував ім життя?»

Мить правди

В певну мить свого життя цар Давид здійснив два жахливих гріхи. Спочатку він вчинив перелюб з Вірсавією, дружиною Урії, а потім, щоб сховати свій гріх, розпорядився убити Урію. Здавалось, що план Давида удався. Зовні все вигляділо так, начебто нічого не змінилося. Він продовжував чітко виконувати всі процедури религійного поклоніння, виконуючи свої царські обов’язки, жив у царському палаці — до того часу, коли Божий пророк звинуватив Давида в гріхові, який той скоїв. В цю мить вічна доля Давида зважувалась на терезах. По благодаті Божої, Давид зробив правильний вибір. Він не став виправдовуватися і визнав: «згрішив я» 2 Цар.12:1-15. В 50 Псалмі Давид молиться молитвою сповіді, благаючи Божої милості. 7-й та 8-й вірші починаються словами «отож», начебто говорячи про важливу життєву істину, яка раптово відкрилася. В 7-му вірші він говорить: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріхі зачала мене мати моя». Давид раптом побачив те, що може відкрити тільки Дух Правди — не тільки гріхи, вчинені особисто ним, але й ту жахливу злу силу успадкованої гріховності, щот живе в кожному нащадкові Адама. В 8-му вірші він говорить про єдину підставу, на якій Бог звільняє нас від сили гріха: «Отож полюбив єси правду в глибинах». Навіть після вчиненого гріха Давид продовжував зовні себе поводити так, як цар. Але тепер між його зовншньою поведінкою та внутреннім станом серця утворився великий розрив. Він перетворився на актора, який грає роль, що не відповідає його серцю. Із такого стану є тільки один вихід — чесне визнання и покаяння від усього серця.

Від вербної неділі до страсної п’ятниці

Бог ніколи не піде на компроміс із гріхом. Ця істина проходить через усю Біблію. Ми можемо це чітко побачити на прикладі двох днів із життя Ісуса: вербної неділі і страсної п’ятниці. У вербну неділю Ісус в’їхав до Єрусалиму як народний герой, «пророк із Назарету Галилейського». Все місто ушановувало Його. Він легко міг відкинути вбік усіх Своїх ворогів, — религійних лідерів, і зійти на царський престол. Саме цього і чекав від Нього народ. Але Він вибрав інший шлях. Через п’ять днів, відкинутий і нагий Він повиснув на жорстокому хресті. Чому? Тому, що Бог не іде на компроміс із гріхом, а єдиним способом знищити силу гріха була жертва Ісуса на хресті. Сьогодні багато християн моляться за «пробудження». Але часто вони забувають, що є одна перепона для пробудження, яку не можна просто так переступити. Це — гріх. Справжнє пробудження не настане, доки ми не розберемося із гріхом. І є тільки одне вирішення для наших гріхів: «Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний» Пр.28:13. Хтось справедливо сказав, що багато частин сучасної Церкви наповнені «прихованим гріхом». Ось деякі гріхи, які християни звичайно намагаються приховати: 1. Насильство над дітьми: фізичне, емоційне, сексуальне, або комбінації. 2. Зрада в шлюбі.  3. Нечесність у поводженні з грішми. 4. Пристрасть до порнографії (мене шокує, наскільки це поширено серед лідерів церков). 5. об’їдання — сприяння своїм фізичним апетитам.

Бог пропонує зробити два кроки для того, щоб позбавитись від гріха. По-перше — визнати. По-друге — залишити. Не завжди легко визнавати свої гріхи. Але іншого шляху немає: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» 1 Івана 1:9. Бог ніколи не обіцяв прощати нам гріхи, яких ми не хочемо визнавати. Але просто визнати — недостатньо. Потім ми повинні залишити. Ми повинні прийняти рішення не повторювати той гріх, який визнали. Ми повинні послідувати пораді Даніїла, яку він дав царю Навуходоносору: «…зламай же свої гріхи справедливістю» Дан.4:24.  Немає ніякої «середини» між праведністю та гріхом. «Усяка неправда — то гріх» 1 Івана 5:17. Можливо, ви находитесь зараз перед якимось важким рішенням? Якщо цей лист змусив вас задуматися над чимось із вашого життя, що раніше ви вважали нормальним, або він звинуватив вас в неслухняності Богові в будь-якій сфері вашого життя, відкрийтесь перед Духом Правди! Він готовий і бажає прийти до вас на допомогу.