Якщо б я запитав кожного з вас індивідуально: «Яке із випробувань, що зустрічаються нам, християнам, ви б назвали найважчим?» — то, напевно, я б отримав найрізноманітніші відповіді. Моя власна відповідь, можливо, здивує багатьох із вас, але вона базується на більш ніж 50 роках християнського служіння повного часу. Я вірю, що дуже важливим випробуванням, яке ми можемо пройти чи ні, — це УСПІХ.

Соломон попереджує нас: «Кінець діла ліпший від початку його; ліпший терпеливий від чванькуватого!» Екл. 7:8. Інакше кажучи, не те, як ти розпочав дистанцію, робить тебе переможцем, але те, як ти прийшов до фінішу.

Один старий пастор з Китаю, який провів більше 20 років у в’язниці за свою віру, що недавно відійшов до Господа, якось сказав: «Я бачив багатьох, хто розпочав добре, але тільки деякі добре закінчили.» Я можу сказати те ж саме. Як приклад людей, що досягли успіху, ми розглянемо деяких ізраїльських царів.

Перші три царі

Перший цар, Саул, був сильним, видатним молодим чоловіком, який від самого початку своєї кар’єри отримав цілий ряд військових перемог. Але коли Бог послав його з місією Амалика, він дозволив страхові перед людьми утримати його від повного підкорення Божій заповіді. Внаслідок цього прийшов пророк Самуїл із посланням, що Бог відкинув Саула як царя. Корінь проблеми Саула підсумований у словах Самуїла: «Хоч ти малий був в очах своїх, — чи ж ти не голова Ізраїлевих племен?» 1 Цар15:17 Бог міг благословляти Саула лише до того часу, доки він був покірним, але коли він запишався, Богу довелося відсторонити його. Це стосується й всіх нас. Якщо ми малі у власних очах, то у нас є місце для Божої величі. Але коли ми стаємо великими у своїх очах, то ми не даємо можливості Богові проявити свою велич через нас. Гордість Саула привела його до трагічного кінця. В останню ніч свого життя він звернувся за порадою до ворожки, а наступного дня закінчив життя самогубством на полі бою.

Наступний цар, Давид, був мужем по серцю Божому. На протязі багатьох років він жив як утікач, гнаний і переслідуваний царем Саулом. Але він зміг пройти через все це переможцем і у нього було чудове свідоцтво: «Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх, бо беріг я дороги Господні, і від Бога свого я не відступив» Пс. 17:21-22.

Але пізніше Давид перемінився, перемінилась і його мова: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха.» Пс. 50:3-4

Щось трапилось? Чому зміна? Давид переживав повний успіх. Зміцнившись як цар над усім Ізраїлем, вільно потакаючи собі у всіх своїх забаганках.

Так, Давид навіть спокусив Вірсавію, дружину Урії, свого ближнього, а потім влаштував убивство Урії, щоб заховати свій гріх. Під час свого успіху Давид запам’ятав ті принципи, за якими він жив до того, як став царем. Хвала Богу, що Давид розкаявся при відомих обставинах і Бог простив йому. Але гріх, який вчинив Давид, кинув похмуру тінь на його потомків із покоління в покоління. Бог попередив його: «А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки…» 2Цар. 12:10. Нам всім важливо пам’ятати, що Боже прощення не обов’язково знищує всі наслідки наших гріхів.

Соломон, син Давида, який успадкував царство після свого батька, був улюбленим і вибраним у Бога. Через те, що він покірно усвідомив свою потребу в милості, Бог дав йому також багатство і славу. Він став наймудрішим, найбагатшим і найвідомішим із всіх ізраїльських царів. Але, незважаючи на всю свою мудрість, Соломон не зміг пройти випробування успіхом.

«І сталося на час Соломонової старости, жінки його прихилили його серце до інших богів… І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидотою аммонітською. І робив Соломон зле в очах Господніх…» 3 Цар. 11:4-6

Незважаючи на свій славний початок, Соломон помер ідолопоклонником (ідолянином).

Два других царі

Після Соломона царство поділилося. Усі царі Ізраїлю (Північне Царство) стали поклонятися ідолам і були відкинуті Господом. Багато царів Південного Царства, Юди, також відвернулися від Господа і впали в поклоніння ідолам. Як би там не були, в Юдеї було кілька істинно правильних царів, але навіть із них жоден не зміг повністю пройти випробування успіхом.

Єзекія, наприклад, провів тотальні реформи і наново зміцнив істинне поклоніння Єгові. Коли Санхерів, цар Асірійський, взяв у облогу Єрусалим, то Господь втрутився і дарував чудове звільнення Єзекії та його народу. Пізніше, коли Єзекія смертельно захворів, Бог не лише зцілив його, але й дарував йому чудовий знак, повернувши назад хід сонця. І ще Він пообіцяв Єзекії 15 років життя. Знак, проявлений з сонцем, підняв репутацію Єзекії у інших народів. Внаслідок цього прийшли посланці з Вавилону. Потішений їхньою увагою, Єзекія показав їм всі коштовності свого царства, але він не віддав славу Богові! Писання дає нам два коментарі, котрі проливають світло на вчинок Єзекії:

«Та Єзекія не віддав так, як було зроблено йому, бо запишнилося серце його…» (2 Хронік 32:25). «Тільки при послах вавилонських, зверхників посланих до нього, щоб вивідати про чудо, що було в Краю, залишив був його Бог, щоб випробувати його, щоб пізнати все в його серці» (2 Хронік 32:31).

Від Єзекії ми можемо навчитися ось чого. По-перше, якщо Бог дарує вам якісь чуда, то це зовсім не означає, що ви — особлива людина, це значить, що у вас особливий Бог. По-друге, якщо Бог позбавляє нас Своєї присутності, і здається, що Він більше нічого не робить у вашому житті, це може означати, що Він випробовує вас і хоче бачити, що ви будете робити, залишившись самі з собою.

Пізніше в історії Юдеї повстав ще один праведний цар Йосія. Як і Єзекія, Йосія увів радикальні зміни і відновив істинне поклоніння Єгові. Він також зруйнував ідолопоклонницький жертовник в Вефілі в Північному Царстві. Але успіх Йосії зробив його самовпевненим і він став поквапливим. Без поради з Господом, знехтувавши всіма застереженнями, він протистав єгипетському царю Нехо і загинув у бою. Разом з ним померла остання іскра надії для Юдеї.

Успішні люди Нового Заповіту

А як щодо Нового Заповіту? Чи пропонує він нам інші стандарти? Давайте поглянемо на першорядних персонажів: на Самого Ісуса і трьох Його учнів — Петра, Івана, і Павла. Який фінал був у них.

Ісус, звісно ж, унікальний: досконалий, безгрішний, Син Божий. Він ніколи не зазнавав невдач. Та все ж, Він закінчив Своє життя роздягненим донага на хресті, виставлений на огляд грішникам, які глумилися над Ним. Таким світ побачив Ісуса  востаннє. Його наступне воскресіння  і слава були з’явленні свідкам, наперед вибраним Богом (Дії 10:41) і здається, що Бога ніколи не турбувала подібна репутація.

А як щодо Петра, лідера дванадцяти апостолів? Згідно вірогідного перекладу, Петро також закінчив своє життя на хресті — розіп’ятим вниз головою, за власним бажанням, бо він не вважав себе гідним страждати так само, як його Господь. У нас немає вірогідних відомостей про смерть Івана, але ми знаємо, що в глибокій старості він був засланий на безлюдний острів Патмос, де і отримав видіння, яке записане в книзі Об’явлення.

А як же Павло? У нас є записи, як жив він і його друзі — апостоли: «Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємось, і трудимось, працюючи своїми руками. Коли нас лихословлять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми терпимо; як лають, ми молимось; ми стали, як сміття те для світу, аж досі ми всім, як ті викидки!» (1 Кор. 4:11-13).

Нарешті, після могутнього, потужного служіння, яке відкрило поганський світ для Євангелії, Павло закінчив своє життя в кайданах, у холодній римській в’язниці, забутий своїми найближчими співпрацівниками. Звідти він був доставлений до місця своєї привселюдної страти. Чи означає це, що всі посвячені християни повинні померти смертю мучеників, як Ісус, Петро, Іван, Павло? Або, що посвячений християнин не може бути багатим? Ні! Але це говорить нам про одну надзвичайно важливу деталь: ми ніколи не повинні дозволяти світові формувати його стандарти успіху в нас. Ми ніколи не повинні шукати схвалення від світу. Бажання популярності завжди небезпечне. Ісус кілька разів суворо застерігає нас від цього. Він сказав фарисеям: «… що бо високе в людей, те перед Богом гидота» (Лк. 16:15). Своїм учням Ісус сказав: «Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!» (Лк. 6:26)

Ключ до справжнього успіху

Я свідомо протиставив кінець життя п’яти царів Старого Заповіту Ісусові та Його учням. Я запитував: «Що є ключем для досягнення тривалого успіху?» Господь показав мені два місця Писання.

Перше, це слова Павла в 1 Кор. 7:25: «…даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним» Я побачив, що для того, щоб бути вірним, я повинен повністю залежати від Божої милості. Я не можу покладатися на щось інше: мою академічну освіту, мої духовні досягнення, роки християнського служіння. Тією єдиною річчю, яка може зберегти мене вірним, є Божа милість. Це повинно стати основною метою мого життя — свідомо і постійно залежати від Божої милості. Я повинен стати на сторожі проти всього, що затуманює або приглушує в мені почуття залежності. Конкретно, я повинен оберігати себе від будь-якого виду незалежності, яка в основі своїй є гордість.

Друге, слова Ісуса в Івана 4:34: «Пожива моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.» Поживою Ісуса, джерелом Його життя і сили було Його повне посвячення на виконання Божої волі до кінця Свого життя. Це і є справжній успіх, до якого ви і я повинні прагнути.

З любов’ю в служінні Дерек і Рут Принс

Грудень 1997 р.