«Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…» (Йов 7:17-18)

Чи не чудове це свідчення, що Бог відвідує нас кожного ранку і випробовує нас кожну мить?

Коли це вперше відкрилося мені, я задав собі запитання: чи готовий я до того, щоб Бог відвідував мене кожного ранку? Чи просинаюсь я з таким чеканням?

Потім я пішов далі і запитав себе: «Чому Бог випробовує нас? Яка в нього мета?» Словник англійської мови дає нам цікаве тлумачення дієслова «випробовувати»: переконатися в цінності особистості через конкретну перевірку. Бог випробовує нас не тому, що Він злий на нас чи хоче понизити нас. Навпаки, випробовування – це знак Божої прихильності. Він випробовує нас, тому, що хоче встановити нашу цінність.

Ювелір піддає золото або срібло певним випробовуванням. Він робить це тому, що ці метали мають цінність. Він не турбується про те, щоб випробовувати залізо чи олово.

В епоху патріархів жив один чоловік, чия праведність була відмічена незвичайною. Його звали Йов. Бог пишався Йовом. Бог навіть похвалився ним перед сатаною: «Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає» (Йов 1:8). У своїй відповіді сатана сказав, що Йов егоїстичний у своїх мотивах: «Йов служить тобі тільки тому, що хоче отримати що-небудь від Тебе».

У відповідь Бог дозволив сатані випробувати Йова. Спочатку він дозволив сатані знищити все, що належало Йову: його маєток, його слуг і його дітей. Потім Бог навіть дозволив сатані торкнутися тіла Йова й уразити його проказою з ніг до голови, але Він не дозволив сатані взяти життя Йова.

Йов зрозумів, що Бог випробовує його, і він сказав: «хай би випробував Він мене, мов те золото, вийду!» (Йов 23:10). Це дало йому сили все перенести. Він волав у агонії своєї душі, але ніколи не здавався. Дуже типове, що Еліфаз і двоє інших релігійних друзів Йова зробили висновок, що причиною страждання Йова був його гріх. Вони обмовляли його жахливим чином. Але, зрештою, в кінці Бог відстояв невинність Йова і поставив на місце його друзів, Він сказав Еліфазу: «…ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (Йов 42:7).

Авраам був другим праведником, котрий піддався суворому випробуванню – навіть до принесення свого сина на цілопалення Богу. Авраам піддався суворому випробуванню, бо у нього була особлива доля – стати батьком Богом обраного народу, як євреїв, так і християн. Бог застосовує особливі випробування до тих, для кого Він має особливу мету.

Новий Заповіт дуже чітко попереджає нас, що, як Християне, ми повинні чекати того, що будемо випробувані. Петро порівнює нашу віру із золотом, істинність якого повинна бути випробувана вогнем. Яків говорить нам, що ми повинні зустрічати випробування з радістю (Як. 1:2-4).

В різних ситуаціях Рут і я каялися і просили вибачення у Бога за те, що неправильно реагували на деякі з наших випробувань. Ми не вважали це радістю!

Далі Яків наводить приклад того, як ми повинні зустрічати випробування (Як. 5:11).

Випробування чи покарання?

Для нас дуже важливо навчитися відрізняти Божі випробування від Його покарань. Багатьом людям здається, що коли вони стали християнами, то вони звільнені від Божого покарання, особливо якщо вони є віруючими вже давно. Але таке відношення не ґрунтується на Писанні. Таким віруючим у посланні до Євреїв було написане наступне: «…і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини» (Євр. 12:5-8).

У зв’язку з цим на мене справляє враження те, як Бог працював з Мойсеєм. Мойсею було 80 років, коли Бог доручив йому повернутися до Єгипту і звільнити Ізраїль від рабства. Коли Мойсей був на шляху до Єгипту, Господь зустрів його і хотів убити (Вихід 4:24-26). Чому? Через непослух, Мойсей не зберіг заповіту обрізання, який Господь уклав з Авраамом і його нащадками (Буття 17:9-14). Лише після того, як Мойсей покаявся і обрізав свого сина, Бог помилував його і дозволив продовжити дорогу. Бог зважив за краще убити Мойсея, ніж дати виконати його місію в непослухові. Лідерська позиція Мойсея не звільняла його від Божої виховної роботи, але навпаки – зобов’язувала його бути підзвітним.

Мені зараз 82 роки. І цей приклад знаходить застосування в моєму житті. Я впевнений, що не зможу завершити мого Божественного призначення, якщо залишаю місце для непослуху. Коли Бог над нами, нам треба покірно молитися молитвою Давида в Псалмі 138:23-24. Якщо ми щиро дозволяємо Богові досліджувати наші серця і Він вказує своїм пальцем на щось огидне Йому, то ми можемо зробити висновок, що знаходимося в Божому випробуванні, а не терпимо покарання.

Те, що Бог відкриває нам, повинно визначити, як ми повинні реагувати. Нашою відповіддю на покарання повинно бути каяття, а нашою відповіддю на випробування повинно бути терпіння (витривалість). Але якщо ми продовжуємо терпіти там, де повинні розкаятися, то ми стаємо винними у впертості, нечутливості.

Чого хоче Бог?

Результати гріха чи праведності бачимо на прикладі того, як сатана спокусив Адама та Єву. Ім’я сатани по-грецьки звучить як «diabolos» (диявол) і означає наклепник. Обмовити когось значить зганьбити репутацію (характер). Цим найперше займається сатана. У першу чергу він ганьбить характер Бога. Перше, що він спитав у Єви, було: «Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева раю?» Сатана мав на увазі, що Бог деспотичний, несправедливий. Бог відгородив Адама та Єву від вищого рівня знання, яке відкрилося б їм, якби вони скуштували з дерева пізнання добра і зла. Метою сатани було підірвати їхню впевненість в Божій добрості, тоді як Бог насправді забезпечив їх усім, що добре, чудове і прекрасне. Від недовіри Божій добрості Адам і Єва впали в недовір’я до Божого слова і потім вони здійснили непослух. У їхньому падінні було три ступені: недовіра, невірство і непослух.

Через віру в Христа Бог передбачив викуплення, яке в зворотному порядку анулює процес падіння. Бог змінює невірство вірою, непослух — слухняністю і недовіру – довір’ям. Віра веде до слухняності – це перший ступінь. Але процес не закінчено, поки віра не переросла в довір’я.

Яка ж різниця між вірою і довір’ям? Якщо говорити не теологічною мовою, відповідь буде такою: віра – це дія, довір’я — це відношення (Сміт Вігглсворт постійно робив наголос на тому, що віра — це дія). Чітка ілюстрація віри як дії і довір’я як відношення дається в Псалмі 36:5. «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить.»

Здай — це потрібно зробити одного разу вірою. Надію клади – це тривале ставлення, яке повинне йти після того, як ми здамо свою дорогу Господу. І потім Бог здійснить.

Простою ілюстрацією може бути приклад, коли ви робите внесок до банку. Ви віддаєте ваші гроші і отримуєте розписку. Це дія. Після цього вам не потрібно схвачуватися вночі з думкою: «А чи дійсно це в моїх інтересах?» Ви просто кладете розписку в надійне місце і спокійно засинаєте. Це – довір’я. Багато християн роблять перший крок – акт віри, але не розвивають відношення довір’я. Дивно, але багатьом із нас простіше довіряти земному банку, аніж Богу небес!

Найперша мета, яку переслідує Бог, випробовуючи нас – це виростити в нас довіру. Це було істинно й у випадку з Йовом. Знаходячись в самій середині свого випробування, Йов заявляє: «Ось Він мене вб’є, і я надії не матиму…» (російською: «Вот, Он убивает меня; но я буду надеяться…» (Йов 13:15).

Більше цього! Довір’я на короткий час дозволило Йову підняти свої очі над течією часу і побіжно побачити вічність і воскресіння (Йов 19:25-27). Чому довір’я таке важливе? Тому, що воно показує, наскільки ми цінуємо Божий характер. Коли Адам і Єва піддались сатанинській спокусі, їхні дії говорили голосніше за будь-які слова. Вони начебто говорили: «Бог несправедливий і не люблячий. Він не чесний з нами. Він не вірний». Наше спасіння від гріха не буде повним до того часу, поки не усунуті наслідки падіння й у нас всередині не виросло довір’я. А для цього нам необхідно пройти через багато випробувань. Нам дуже важливо завжди бачити перед собою Божу кінцеву мету: виробити у нас непохитну впевненість у тому, що Він гідний довір’я.

Ісус дав нам найвищий приклад довір’я. Виконуючи плани свого Отця, Він був відданий в руки нечестивих, жорстоких і безбожних людей. Вони обсміяли Його, плювали на Нього, били киями Його, роздягнули і нагим прибили до хреста. І, зрештою, Він скрикнув: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» Навіть при цих обставинах Його довір’я до батьківської вірності не було зламане. Своїм останнім подихом Він передав Свій дух знову в руки Отця. А як реагуємо ми, коли кличемо Бога і нам здається, що Він не відповідає? Чи продовжуємо ми довіряти Його вірності?

Пам’ятайте, що Бог зацікавлений більше нашим характером, ніж нашими досягненнями. Досягнення важливі тільки в часі. Характер – віч ний. Він обумовлює нашу позицію в вічності. Бог не допустить, щоб ми були випробувані понад силу. Він не буде від нас чекати того, чого Він вимагав  від Ісуса – сподіваюсь, що не вимагатиме того, чого вимагав від Йова. Кожне випробування, через яке ми проходимо, спрямоване на те, щоб сформувати наш характер, поки ми не станемо в Христі всім, ким Бог створив нас бути. «Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Якова 1:12).

P.S.  Під час роботи над цим листом, я відчув необхідність більш докладно розглянути те, як ми повинні реагувати на випробування. Можливо, це стане темою мого наступного послання.

З любов’ю в служінні, Дерек та Рут Принс.