Як християни, ми звістно ж, піддамося випробуванням. Вони можуть прийти в різних формах: кризою в нашому здоров’ї або фінансах; відкинутістю чи переслідуванням через нашу віру; якимось довгим і темним тунелем без жодног світла на другому кінці. В будь-якому випадку випробування важливо пам’ятати, що Бог більше зацікавлений нашим характером, аніж нашими досягненнями. І тому: яким же чином нам потрібно реагувати на наші випробування?

По-перше, ми просто зобов’язані розрізняти випробування і покарання. І вже надто часто, як християнам нам просто не вистачає сміливості, щоб визнати Боже покарання. І в результаті цього, ми приймаємо стан спротиву дияволові, тоді як нам належало б, в дійсності, бути покірними Богу. І справднім коренем проблеми, яка викривається при цьому, є ГОРДІСТЬ.

В кінці Псалму 18:13-14 Э молитва, яку ми з Рут часто повторюємо:

«А помилки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене, і від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони наді мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений.» 

Я прийшов до розуміння того, що «таємні» (англ. Таємні недоліки) не ттаємниці, котрі ми ховаємо від інших людей — і тим більше від Бога. Вони є невідомими для нас самих, недоліки в нашому власному характері, яких ми не визнаємо. Давид описує їх як «свавільці» (навмисні) (англ. Гріхи самовпевненості) — гріхи, які ми робимо тоді, коли ми самовпевнені, що наша поведінка є угодною для Бога, але насправді вона ображає Його. Дуже часто Бог не буде нам відкривати таких гріхів доти, доки ми свідомо не вирішили упокорити себе і запросити Бога досліджувати наш характер і викривати наші найпотаємніші мотиви.

Одного разу нам стає ясно, що ті обставини, через які ми проходимо, не що інше яквипрбування від Бога і нам необхідно бути впевненими, що «всі наші позиції зайняті» (запозичена бейзбольна фраза). (Я б сказав: «наші жили захищені» прим. перекладача)

Позиція № 1. Покаяння. Покаяння — це, можливо, базова християнська доктрина, на яку найменьше звертають увагу проповідники. «Тільки віруй!» ось яке милозвучне посилання, проте в дійсності це не по Писанню. Від початку і до кінця Нового Заповіту посилання звучить так по-перше покайся, потім віруй. Коли в нашому житті є якийсь гріх, будь-яка віра, котра не походить з покаяння, це людська підробка. Вона не створює результатів, які виникають від щирої і непідробної віри. Простою ілюстрацією справжнього покаяння — це розвертання транспотрного засобу на 180 ⁰. Ви визнаЭте, що жили неправильно. Ви зупиняєтесь і робите поворот. Після цього ви рухаєтесь в протилехному напрямку. Якщо ви не закінчили рух у протилежному напрямку, то в дійсності ви не перетворились.

Позиція  № 2. Забов’зання. Згідно з Римлянам 10:9 є два істотних стани для спасіння: вірувати в своєму серці що Бог воскресив Христа із мертвих; сповідувати своїми вустами Ісуса Господом. Коли ви сповідуваєте Ісуса Господом, ви даєте Йому необмежений контроль над усім вашим життям — вашим часом, вашими грошима, вашими талантами (здібностями), вашими пріоритетами (цінностями), вашими взаємовідносинами. Ви не можере забрати щось назад. Хтось сказав: «Якщо Ісус не Господь всього, тоді Він не Господь взагалі!»

Позуція № 3. Відношення до Писання. Сатана привів наших перших батьків до падіння, коли він спокусив їх задатися питанням про істинність Божого Слова: «Чи Бог наказав..» Буття.3:1 Сам Ісус поставив печатку Свого божественного авторитету на Писанні, коли Він назвав Словом Божим і додав: «Писання не може порушене бути». Павло категорично стверджує: «Усе Писання Богом надхненне…»2 Тим. 3:16. Ставити під сумнів авторитет Писання — це розкіш, котрої жоден з нас не може собі дозволити. Це є надійний і неминучий шлях до нещастя сьогодні, як це було і в саду Едему.

Позиція № 4. Правильні взаємовідносини. Правильне вчення — це основа Християнської віри. Але правильне вчення, яке правильно вживається, виробляє правильні взаємовідносини. Нашим особистим взаємовідносинам треба відображати вчення, яке ми визнаємо. Сам Ісус ставив великий наголос на утвердження правильних взаємовідносин. Він дав чітку настанову, як повестися з братом, котрий пргрішиться проти нас — Мт.18:15-17. В «Нагірній проповіді» Він попереджає: «Зо своїм супротивником швидко миритися, доки з ним на дорозі ще ти…» Мт.5:25. Він закінчив Свою молитовну модель урочистим попередженням: «А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.» Мт.6:15

В будь-якому випадку нам необхідно уважно перевірити свої позиції і взаємовідносини, щоб бути впевненими, що ми не укорінилися в будь-якій злобі, гіркоті, обуренні або непрощенні в наших серцях. Нам таакож слід пам’ятати, що у нас не може бути правильних взаємовідносин з людьми поганої вдачі. «Не дайте себе звести, — товариство лихе псує добрі звичаї!», попереджує нас Павло в 1 Кор. 15:33. Ми не можемо вести святе життя, якщо ми навмиснео знаходимося в гармонії не з святими людьми. Всі такого гатунку взаємовідносини просто зобов’зані бути видаленими гострим мечем Божого Слова.

Приклад Ісуса.

Найвищий приклад правильної реакції на випробування наданий нам Самим Ісусом, котрий «…випробуваний в усьому, подібно до нас, окрім гріха.» Євр. 4:15

Наслідувати Його приклад необхідно, щоб ми не повертались до дійсно грішних речей у нашому житті. Ми просто зобов’язані також усунути те, що нас тяготить — речі, які не грішні самі собою, але перешкоджали б нам зосередитися на старанності в служінні Христу. Бігун на дистанції позбавляє себе одягу, щоб бути максимально роздягненим і не нести на собі зайвої ваги. Ми просто зобов’язані поводитися таким же чином.

Ось деякі речі, котрі нам, можливо, необхідно виключити: соціальні зобов’язання, у яких немає жодного духовного значення — сентиментальна прихильність до людей, місць або яких завгодно предметів, що ми облюбовали для себе і обожнюємо їх, — надмірна зацікавленість в тому, що відбувається на ринку, в спорті або в жіночій моді, вітринах магазинів, запокоєння грошима, здоров’ям, сім’єю або політикою. Цікавлячись кожною з цих речей, котрим ми виділяємо час і увагу, нам треба задавати двоє запитань: «Чи прославляє це Ісуса? Чи творить це мене духовно?»

Потреба в терпеливості.

Важливою характерною потребою по Святому Писанню, є ТЕРПЕЛИВІСТЬ. Але у багатьох християн це непопулярна тема. Якщо в своїй проповіді я оголошую, що хочу проповідувати про терпеливість, то у відповідь чую достатню кількість «Алілуя!» Іноді я продовжую: «… дозвольте мені розповісти вам, яким чином вирощувати терпеливість…» люди слухають, з нетерпінням чекають почути секрет «… є лише єдиний спосіб виростити терпеливість…» — продовжую я, — «… перетерплювати!»Це вітається ледь чутним загальним зітханням. Словами це значить наступне: «… ти маєш на увазі, що ніякого легшого  способу немає?» Саме так! Легшого способу немає! Терпеливість це важливий елемент переможного християнського життя і воно може бути вирощене тільки через перетерплювання. Одного разу ми визнаємо той факт, що ми можемо правильно реагувати на кожне випробування, яке зустрічається нам на нашому шляху. Ми можемо з великою радістю приймати різноманітні спокуси (випробування), «…знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість» (витривалість) Як. 1:2-3.

Але ми попередженні, що ми просто зобов’язані дозволити терпеливості (витривалості) «… мати чин досконалий» (Як. 1:4). Інакше кажучи, ми зобов’язані продовжувати терпіти доти, доки Божа мета не буде повністю досягнена і Він покладе кінець нашому випробуванню. Дуже рідко Бог дійсно говорить нам загодя: «це випробування буде продовжуватися шість місяців.» Тому може статися так, що після п’яти з половиною місяців людина скаже: «я не можу більше цього терпіти: я припиняю!»

Як сумно! Ще 15 днів і Божа мета була б досягнута. А так людина буде піддана іншому випробуванню, яке задумане мати справу з тим же недоліком характеру. Дійсно, Бог не забере своїх випробувань доти, доки Його мета не буде здійснена остаточно. Чим скоріше ми навчимося терпеливості, тим швидшим буде наш духовний прогрес.

В 1 Коринтянам 9:25 Павло, як письменник євреїв, використовує приклад атлета: «І кожен змагун, від усього стримується» (управляється в самоконотролі). Якщо тільки ми виростимо самоконтроль, у нас буде сила, щоб терпіти».

У 2 Петра 1:5-7 Петро наводиить список семи послідовних «кроків», які ведуть нас вгору у напрямку від заснування християнської віри до найвищої досконалості християнського характеру: любові «агапе» ( грецьк. agape). Ось ці кроки:

1.Чеснота (моральна перевага)

1. Пізнання.
2. Стримання (самоконтроль).
3. Терпеливість (витривалість).
4. Благочестя.
5. Братерство.
6. Любов.

Все це чітко показує нам, що стримання — дуже важлива передумова для терпеливості. Кожне випробування терпеливості — це також і випробування стримання. Воно висвітлює будь-яку неміч в будь-якій з найможливіших сфер нашої особистості.

В емоціях неміччю може бути страх, або занепад духу, або депресія. В нашй телесній природі це можуть бути розгнуздана хтивість і потяги. У наших особистих взаємовідносинах це можуть бути гнів і ревнощі, або заздрість. В наших духовних проявах це може бути гордість і самовпевненість.

Якою б не була наша немічна сфера, вона буде виявленою, коли нам буде кинуто виклик перетерпіти. Трагічним є те, що багато християн ніколи не переборюють цих двоє стадій: стримання і терплячості. І як наслідок, вони ніколи не досягають успіхів у  найвищих християнських чеснотах, у наступних трьох кроках: благочесті, братерстві, любові.

Вважаю доцільним закінчити цього листа тим же місце зі Святого Писання, яким я розпочинав свого попереднього листа:

«Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якою         Господь обіцяв тим, хто любить Його.» Як. 1:12

З любов’ю в служінні, Дерек і Рут Принс.